Сон "Летим. Дивлюся, аж світає..." - Тарас Шевченко (читає: Віктор Добровольський)

#shevchenko #tarasshevchenko #тарасшевченко #шевченко #kobzar #кобзар [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837-1847. — С. 265-278; С. 699-706.] 💡 Якщо слово Тараса Шевченка відгукується у вашій душі й ви хочете, щоб його поезія й далі жила у сучасному звучанні — буду щиро вдячний за вашу підтримку 🙏 🎁Навіть невеликий донат — це крок до того, щоб Кобзар і надалі промовляв до сердець 💛💙. 👉Підтримати канал можна тут: https://donatello.to/DmytroLeontiev 💌 Летим. Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зострічає. Тихесенько вітер віє, Степи, лани мріють, Меж ярами над ставами Верби зеленіють. Сади рясні похилились, Тополі по волі Стоять собі, мов сторожа, Розмовляють з полем. І все-то те, вся країна Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою, Споконвіку вмивається, Сонце зострічає... І нема тому почину, І краю немає! Ніхто його не додбає І не розруйнує... І все-то те... Душе моя, /268/ Чого ти сумуєш? Душе моя убогая, Чого марне плачеш, Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш, Хіба ти не чуєш людського плачу? То глянь, подивися; а я полечу Високо, високо за синії хмари; Немає там власті, немає там кари, Там сміху людського і плачу не чуть. Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають, З шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих; а он розпинають Вдову за подушне, а сина кують, Єдиного сина, єдину дитину, Єдину надію! в військо оддають! Бо його, бач, трохи! А онде під тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщині жне. А он бачиш? Очі! Очі! Нащо ви здалися, Чом ви змалку не висохли, Слізьми не злилися? То покритка попідтинню З байстрям шкандибає, Батько й мати одцурались Й чужі не приймають! Старці навіть цураються!! А панич не знає, З двадцятою, недоліток, Душі пропиває! Чи Бог бачить із-за хмари Наші сльози, горе? Може, й бачить, та помага, Як і оті гори Предковічні, що политі Кровію людською!.. Душе моя убогая! Лишенько з тобою. Уп’ємося отрутою, В кризі ляжем спати, Пошлем думу аж до Бога, Його розпитати, /269/ Чи довго ще на сім світі Катам панувати??