Т. Г. Шевченко - “Тополя”

Слова: Т. Г. Шевченко Музика: Анатолій Супруненко "Тополя " По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу. Стан високий, лист широкий Марне зеленіє. Кругом поле, як те море Широке, синіє. Чумак іде, подивиться Та й голову схилить, Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі, Подивиться — серце ниє: Кругом ні билини. Одна, одна, як сирота На чужині, гине! Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати? Постривайте — все розкажу. Слухайте ж, дівчата! Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила – не спинила: Пішов – та й загинув... Якби знала, що покине – Було б не любила; Якби знала, що загине — Було б не пустила; Якби знала – не ходила б Пізно за водою, Не стояла б до півночі З милим під вербою… Минув і рік, минув другий – Козака немає; Сохне вона, як квіточка; Мати не питає: "Чого в'янеш, моя доню?" Стара не спитала, За сивого, багатого Тихенько єднала. "Іди, доню, – каже мати, – Не вік дівувати! Він багатий, одинокий – Будеш панувати". "Не хочу я панувати, Не піду я, мамо! Рушниками, що придбала, Спусти мене в яму. Нехай попи заспівають, А дружки заплачуть, Легше, мамо, в труні лежать, Ніж його побачить"… Отак тая чорнобрива Плакала, співала... І на диво серед поля Тополею стала. По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополя До самого долу…