Бертольд Брехт. Матінка Кураж та її діти. Матеріал з Вікіпедії. Зарубіжна література. 11 клас

«Матінка Кураж та її діти» (нім. Mutter Courage und ihre Kinder) — п'єса німецького поета і драматурга Бертольта Брехта. Твір має підзаголовок «Хроніка часів Тридцятилітньої війни». П'єса є практичним втіленням теоретичних принципів «епічного театру». П'єса написана у 1938—1939 роках і була задумана як антивоєнна п'єса. Працюючи над п'єсою Бертольт Брехт уявляв, як зі сцен великих міст пролунає попередження про загрози, які принесе війна. «Вистави, про які я мріяв — не відбулися. Письменники ж не можуть писати з такою швидкістю, з якою уряди розв'язують війни: адже для того, щоб творити, потрібно думати. Театри надто швидко потрапили під владу великих розбійників. „Матінка Кураж та її діти“ — спізнилася». В основі п'єси лежить повість німецького письменника XVII ст. Г. Ґріммельсгаузена «Життєпис пройдисвітки і бродяги Кураж» (нем. Ausführliche und wunderseltsame Lebensbeschreibung der Erzbetrügerin und Landstörzerin Courage) (1670 р.).Головна героїня у Гріммельсгаузена, так само, як і в Брехта, вела солодке, розгульне життя, витрачаючи гроші своїх залицяльників лише на себе, чим багатіла з кожним разом ще більше; але, зостарівшись, залишилась ні з чим, її статки давно збідніли і їй нічого не залишалося більше, ніж іти заробляти гроші, щоб прогодувати не лише себе, а й своїх трьох дітей. І Матінка Кураж вирішує стати маркітанткою. Дія п'єси Брехта, як і дія повісті Гріммельсгаузена, відбувається у Німеччині, яка переживає жахливі часи. Всю країну охоплює Тридцятилітня війна (1618−1648), полум’я якої здіймається над всією територію тогочасної Німеччини. Бе́ртольт Брехт (нім. Bertolt Brecht; 10 лютого 1898, Аугсбург, Баварія — 14 серпня 1956, Берлін) — німецький драматург і поет. Отримав міжнародне визнання своєї творчості. Його вважають засновником епічного («діалектичного») театру. Член Всесвітньої Ради Миру. Міжнародна Сталінська премія «За зміцнення миру між народами» (1954). Брехт бажав створити театр, який спонукав би глядача до роздумів і міркувань, а не до співвідчуття. Задля цього він «відчужив» і дезілюзіонував гру акторів, щоб зробити її схожою на звичайне життя (Брехт називав це «ефектом відчуження», нім. Verfremdungseffekt). Актори мали б аналізувати та синтезувати, тобто дивитись на роль іззовні, аби згодом цілком свідомо діяти точно так, як діяв їхній персонаж. Спочатку Брехт дав своїй концепції назву «епічний театр», але згодом запропонував використовувати назву «діалектичний театр». Діалектичність театру Брехта полягає в тому, що він спонукає до конфлікту між розважанням і навчанням, що має знищувати «емоціональну причетність» у глядачів, досягаючи в такий спосіб «ефекту відчуження».